Всі права захищені. Будь яке використання зображення без дозволу автора заборонено. Copyright ©
2021, полотно, олія, 100 Х 80 см.
Пилип Орлик
(1672 – 1742)
Пилип Степанович Орлик – гетьман Війська Запорозького та Правобережної України (1710‒1714), гетьман у вигнанні (1714‒1742). Народився селі Косута (нині ‒ Вілейський район Мінської області Білорусі). Належав до шляхетського роду чесько-литовсько-польського (іноді пишуть «чесько-білоруського») походження. Спочатку навчався у Віленській єзуїтській академії, а потім у Київському колегіумі, який закінчив у 1694 році. Протягом 1698‒1700 років працював писарем у канцелярії митрополита Київського, Галицького та всієї Малої Росії Варлаама Ясинського. З 1700 до 1706 року перебував на посаді старшого військового канцеляриста, а згодом ‒ управляючого справами Генеральної військової канцелярії. У 1707 році був призначений генеральним писарем в уряді Івана Мазепи.
Від початку Великої Північної війни (1700‒1721) та навʼязування політичних контактів між гетьманом Іваном Мазепою, польським королем Станіславом Лещинським і шведським королем Карлом ХІІ, був утаємничений у зміст листування. У 1708 році підтримав ідею Мазепи про перехід на бік Карла ХІІ з метою виводу Гетьманщини з-під протекторату Московії. Після поразки шведсько-українського війська під Полтавою (1709) разом із гетьманом, частиною козацької старшини, запорозькими козаками кошового отамана Костя Гордієнка опинився у володіннях Османської імперії під Бендерами. Після смерті Івана Мазепи та перепоховання його тіла в Галаці 5 квітня 1710 року був обраний гетьманом. Тоді ж уклав з представниками козацької старшини та запорожцями документ під назвою «Договори та постанови прав і вольностей військових…», більш відомий в історичній літературі як «Конституція Пилипа Орлика» або «Бендерська конституція».
Протягом наступних кількох років намагався поширити свою владу на Правобережну Україну, а згодом і на Лівобережну Гетьманщину. Будучи гетьманом, уклав союзні договори зі Швецією, Османською імперією та Кримським ханством. За Прутським трактатом 1714 року Петро І мав вивести свої війська з Правобережжя і воно мусило перейти під владу Орлика, але на заваді стала позиція Речі Посполитої.
У 1714 році Пилип Орлик з членами генеральної старшинської ради виїхав до Швеції. Український уряд у вигнанні діяв у Стокгольмі до 1720 року, розраховуючи на допомогу шведської влади у справі повернення українського гетьмана та його уряду в Гетьманщину і відновлення їхньої влади. На жаль, після смерті Карла ХІІ та підписання Ніштадтського мирного договору (1721), який завершив війну, шансів на повернення вже не було. Гетьманщина стала на шлях поступового перетворення на провінцію щойно проголошеної Петром І Російської імперії.
З 1734 року Пилип Орлик мусив жити у Салоніках, а згодом на території Молдавського князівства. Помер він 26 травня 1742 року у Яссах, де, очевидно, і був похований.
Пилип Орлик був одружений з Ганною Герцик, донькою полтавського полковника Павла Герцика. Мав трьох синів та пʼять доньок.
У догетьманський період свого життя встиг уславитися як один з поетів доби бароко, присвятивши кілька своїх поезій гетьману Івану Мазепи та членам його родини.
Література
1. Єнсен А. Орлик у Швеції // Записки НТШ, 1908, Т.92.
2. Кравцевич В. Шукання портрету гетьмана Пилипа Орлика (на правах рукопису). Київ, 1993.
3. Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672‒1742): Огляд його політичної діяльності. Варшава, 1938.
4. Орлик П. Конституція, маніфести та літературна спадщина: Вибрані твори. Київ, 2006.
5. Пилип Орлик // Козацькі ватажки та гетьмани України. Укл. На основі «Історії України-Руси» Миколи Аркаса. Львів, 1991.
6. Трофимук О. Пилип Орлик: гетьман в еміграції, бароковий поет, автор першої Конституції, Львів, 2008.
7. Чухліб Т. Пилип Орлик. Київ, 2008.
8. Ярова Г. Герб П.Орлика // Неопалима купина, 1993, №1.
‡
Історія створення портрету Пилипа Орлика
У Пилипа Орлика ніколи не було і не могло бути прижиттєвого портрету. Причина цього крилася у тому, що у догетьманський період життя Пилип Орлик ще не встиг накопичити відповідних статків, щоб дозволити собі суттєві фінансові вклади у розвиток церкви, чим міг би заслужити право на ктиторський портрет. Подальші події призвели до того, що він був обраний гетьманом (і це у 38 років!), однак поза межами України. Будучи гетьманом у вигнанні, Орлик був змушений постійно переховуватися, вести утаємничений спосіб життя щоб не наражати себе, членів своєї родини та свій уряд на небезпеку бути захопленими шпигунами Петра І.
Він прагнув бути непримітним та непізнаваним. Тож не був зацікавлений у тому, аби мати свій портрет. До того ж, замовлення портрета тогочасному європейському художнику дуже дорого б йому обійшлося. На це у Орлика теж не було коштів, бо вся військова скарбниця після смерті Мазепи дісталася Андрію Войнаровському. Уряду у вигнанні не було на що існувати. Тож і з цієї причини Орлик не міг собі дозволити мати прижиттєвий портрет.
Помер гетьман у віці 70 років на чужині. І цей факт знову став на заваді створення тепер вже епітафійного чи натрунного портрета. Тож вийшло, що Пилип Орлик, попри усі його заслуги, залишився єдиним гетьманом, який ніколи не мав власного портрету. Усі спроби створити його образ у ХІХ столітті не могли опиратися ні на описи його зовнішності, ні на існуючі іконографічні взірці.
Це дало мені можливість дати волю своїй уяві. Спираючись на свої знання з історії одягу тієї доби, набуті завдяки співпраці з Сергієм Шаменковим, відомості про вік Орлика на момент обрання його гетьманом та деякі припущення істориків щодо його імовірного вигляду, наявності в музеях Швеції окремих речей, повʼязаних з ним (йдеться про булаву, яка могла дістатись йому від Мазепи), я створила свій, не схожий на інші портрет. Сподіваюся, що він також знайде своїх шанувальників серед сучасних українців.