Іван Сірко

(р.н. невід  – 14.08.1680)

 

Іван Дмитрович Сірко – кошовий отаман Запорозької Січі, талановитий, хоробрий козацький воєначальник, харківський полковник, керівник низки успішних походів проти Кримського ханства протягом 60‒70-х років XVII cт.

 

Місце народження Івана Сірка тривалий час залишається предметом дискусій науковців. Так, відомий дослідник запорозького козацтва Дмитро Яворницький вважав, що місцем народження майбутнього кошового була слобода Мерефа на Слобожанщині. Натомість український дослідник-козакознавець Юрій Мицик наполягає, що Сірко народився десь на Поділлі, в родині дрібної православної шляхти. На Слобожанщині Іван Сірко зʼявився значно пізніше й у 1665 році став осадчим містечка Мерефи.

 

Постать Івана Сірка оповита різноманітними легендами, переказами та відвертими вигадками. Ціла низка «фактів» з його біографії нині спростована істориками, бо вони не мають документального підтвердження. Водночас образ цього козацького очільника й надалі залишається одним з найромантизованіших та найлітературнішим в історії козацького минулого України. За словами Володимира Маслійчука, Іван Сірко «уособлював анархічність вдачі, природну справедливість й низку інших чеснот, що надзвичайно подобалися історикам, що відкривали героїчний світ простого народу».

 

Питання щодо першої згадки про Івана Сірка в історичних джерелах залишається відкритим. Дослідники по-різному описують початок його військової карʼєри. Натомість відомо, що найбільш активно Сірко почав діяти з часів Національно-визвольної революції, зокрема взяв участь у воєнних діях під Жванцем восени 1653 року, виступивши прибічником Богдана Хмельницького. Пізніше, тобто протягом 1657– 1659 років, він перебував в опозиції до Івана Виговського, активно боровся проти курсу гетьмана, спрямованого на зближення з Річчю Посполитою та Кримським ханством. Організований Сірком похід на Акерман (нині Білгород-Дністровський) і ногайські улуси у другій половині літа 1659-го завадив Іванові Виговському розвинути досягнутий у Конотопській битві успіх і спільно з татарами вступити у межі Московської держави. Восени того ж 1659 року Сірко підтримав Юрія Хмельницького у боротьбі за гетьманську булаву. З весни 1660 року перебував на Січі. Сірко не визнав умови укладеного Юрієм Хмельницьким Чуднівського договору 1660 року із Річчю Посполитою. Водночас у війні гетьмана з лівобережними полками та московитами також зберігав нейтралітет.

 

Восени 1662 року Івана Сірка вперше було обрано кошовим отаманом. Протягом наступних років він брав активну участь у боротьбі проти польських військ і полків правобережного гетьмана Павла Тетері, здійснив кілька успішних походів на Крим. Із початком 1664 року Сірко спільно з колишнім гетьманом Іваном Виговським рішуче виступив проти курсу Петра Дорошенка на зближення з Османською імперією, залишаючись завзятим борцем з мусульманами.

 

Іван Сірко підтримував примирення з Річчю Посполитою, реалізоване в Острозькій угоді 1670 року Михайлом Ханенком і польським королем Міхалом Томашем Корибутом Вишневецьким. Навесні 1672 року намагався втрутитися у боротьбу за булаву гетьмана Лівобережної України, за що був заарештований лівобережною старшиною і засланий за наказом московського царя Олексія Михайловича до Тобольська (нині місто в Тюменській області РФ). Повернувся у 1673 році.

 

В останній період життя провів ще чимало походів, прагнув зберегти права і вольності запорожців, мав активні дипломатичні зносини з Гетьманщиною, Річчю Посполитою, Московською державою, Кримським ханством. Завжди відзначався беззастережною хоробрістю та військовим талантом, що породило безліч легенд довкола його постаті. Ще за життя Сірка про нього було складено чимало пісень, легенд і переказів, у яких він поставав героєм, «степовим лицарем», втіленням найкращих чеснот запорозького козака. Водночас не варто забувати того, що діяльність Івана Сірка часто заважала реалізації державницьких прагнень гетьманів. Зокрема, кілька разів (у 1659, 1667, 1670-х роках) Іван Сірко своїми діями нищив спроби українських гетьманів створити незалежну від Московії та Речі Посполитої козацьку державу. Недарма український історик Дмитро Дорошенко звинувачував Сірка в політичній безпринципності, нахилі до демагогії і навіть відсутності якоїсь логіки в його діях.

 

Незважаючи на це, починаючи з часу виходу науково-популярної книжки «Як козаки воювали» (1990), почав формуватися найбільш поширений нині ідеальний образ Івана Сірка. Саме це видання засвідчило, що «славнозвісний козацький вождь був глибоко релігійною людиною, безсрібником, аскетом, майже зовсім не вживав спиртного, відзначався силою, воїнськими доблестями і високими моральними якостями».

 

Помер Іван Сірко на своїй пасіці на хуторі Грушівці біля Чортомлицької Січі. Похований поблизу с. Капулівки (нині Нікопольський р-н Дніпропетровської обл.). У 1967 році рештки Сірка перепоховали на іншому краю села, через загрозу підтоплення могили кошового водами Каховського водосховища. У 1980 році за антропологічною реконструкцією Галини Лебединської – учениці Михайла Герасимова, було виготовлене і встановлене на Сторожовій Могилі нове скульптурне зображення Сірка. Автор – нікопольський скульптор Валентин Шконда. Попереднє скульптурне зображення кошового було встановлено на подвір’ї Капулівської школи і дотепер зберігається зусиллями вчителя історії і знаного місцевого краєзнавця Л.Ф. Бурди.

 

Загалом, на думку Володимира Маслійчука, «образ Івана Сірка – частина українського національного уявлення про минуле». У цьому образі багато вигаданого, або приписаного цій постаті. Натомість створений українськими письменниками позитивний літературний образ якнайкраще підійшов для втілення в творах мистецтва.

​

 

Література:

​

1.      Апанович О. Запорозька Січ у боротьбі проти турецько-татарської агресії, 50-70-ті роки XVII cт. К., 1961.

2.    Лицар козацької звитяги Іван Дмитрович Сірко (між 1605 та 1610–1680): Рек. бібліогр. покажч. / Упр. культури і туризму Харк. облдержадмін. Харк. обл. універс. наук. б-ка; Уклад. Г.М. Єрофєєва. Харків, 2005.

3.    Маслійчук В. Alter patria: Нотатки про діяльність Івана Сірка на Слобідській Україні. Харків, 2004.

4.    Маслійчук В. Іван Сірко та «боротьба метафор». Режим доступу: http://www.historians.in.ua/index.php/en/istoriya-i-pamyat-vazhki-pitannya/2265-volodimir-maslijchuk-ivan-sirko-ta-borotba-metafor

5.     Маслійчук В. Місце народження Івана Сірка. Режим доступу: http://www.otkudarodom.ua/ru/misce-narodzhennya-ivana-sirka-v-l-masliychuk

6.    Мицик Ю. Отаман Іван Сірко. Запоріжжя, 2000.

7.     Мицик Ю.А., Плохій С.М., Стороженко І.С. Як козаки воювали. Дн-к, 1991.

8.    Яворницький Д. Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман Війська Запорозьких низових козаків. Дн-к., 1990.

‡