Павло Полуботок

(1660 – 1724)

​

Павло Леонтійович Полуботок – державний і військовий діяч України, чернігівський полковник, наказний гетьман лівобережної України (1722 – 1724). Народився в Чернігові в родині заможного козака Леонтія Полуботка, який свого часу обіймав посади переяславського полковника, генерального бунчужного та генерального осавула. Освіту здобув у Київській колегії.

 

Від початку 1680-х років служив у Війську Запорозькому. Спочатку був військовим товаришем, згодом – значковим товаришем Чернігівського полку. Перебував під опікою гетьмана Івана Самойловича. У 1705 році за згодою Івана Мазепи був обраний чернігівським полковником. Восени 1708-го Полуботок не підтримав антимосковський виступ Івана Мазепи і відтак міг претендувати на гетьманство. Однак за наказом Петра І гетьманом було обрано Івана Скоропадського. Протягом 1710 – 1720-х років займався господарською діяльністю у своїх маєтках, ставши одним із найбагатших козацьких старшин Лівобережжя. Павлу Полуботку належала одна з найкращих бібліотек в Україні, він також колекціонував ікони та зброю. Упорядкував «Кройнічку» – короткий огляд історичних подій від 1452 до 1715 років.

 

З 1721 року – наказний гетьман. На чолі десятитисячного козацького корпусу брав участь у будівництві Ладозького каналу. Після смерті Івана Скоропадського старшина звернулась до царя з проханням дозволити їй обирати нового гетьмана. Однак у дозволі на вибори було відмовлено. Тим часом за наказом Сенату наказним гетьманом знову було призначено Павла Полуботка – людину шановану і цілеспрямовану. Полуботок вжив енергійних заходів, щоб завадити діяльності запровадженої у травні 1722 року Малоросійської колегії, покликаної взяти під контроль збір податків та діяльність гетьманського уряду.

 

На вимоги старшини призначити вибори гетьмана цар відповідав, що всі гетьмани виявилися зрадниками і виборів не проводитимуть доти, доки не знайдуть вартого довіри кандидата. Але Павло Полуботок не відступився. Він домігся того, що Сенат віддав колегії розпорядження, аби та знайомила гетьмана зі своїми планами та узгоджувала свої дії з українською адміністрацією. Оскільки колегію було створено зокрема й для розгляду скарг українців на адміністрацію, а особливо на корумповану систему судочинства, Павло Полуботок вирішив сам взятися за ці справи, а не лишати їх на розсуд московитів.

 

Полуботок реорганізував суди на засадах колегіальності, заборонив хабарі та призначив інспекторів для нагляду за виконанням його наказів. Щоб зменшити кількість скарг від селян, він тиснув на старшину, аби вона пом’якшила визиск своїх підданих. Водночас старшина намагалася подати цареві чолобитну (Коломацькі петиції) про скасування Малоросійської колегії і з цією метою відправила делегацію до Санкт-Петербурга. Однак Петро І наказав заарештувати Павла Полуботка і старшин, які його супроводжували, та доправити до Петропавлівської фортеці. Невдовзі Полуботок захворів, відмовився від ліків і помер у грудні 1724 року.

 

Похований у Петербурзі біля церкви Св. Симона (Самсонія) Странноприїмця (Прочанолюбця) за Малою Невою.

 

 

Література:

​

1.     Горобець В. Павло Полуботок. К., 2009.

2.    Горобець В. Присмерк Гетьманщини: Україна в роки реформ Петра І. К., 1998.

3.    Коваленко О. Павло Полуботок. К., 2002.

4.    Костомаров Н. Павел Полуботок: Исторические произведения. Автобиография. К., 1989.

‡