Іван Самойлович

(1630−1690)

​

Іван Самійлович Самойлович (1630−1690) – гетьман Лівобережної України (1672−1687). Народився в містечку Ходорків на Житомирщині у родині священника. Навчався у Київському колегіумі. Після отримання освіти разом із батьком перейшов до містечка Красного Колядина, де служив писарем Красноколядинської сотні Чернігівського полку. З часом перебрався на Полтавщину, де став сотником Веприцької сотні Гадяцького полку, однак причини такого переведення для істориків залишаються не зрозумілими, як і сам факт отримання ним цієї посади. Вважається, що Самойлович розпочав свою карʼєру під покровительством генерального писаря Степана Гречаного, але їхні стосунки вимагають додаткового дослідження. Протягом 1660-х років Самойлович обіймав різні посади у Полтавському та Чернігівському полках. За гетьманства Івана Брюховецького якийсь час Самойлович міг очолювати Прилуцький полк, але інформація про це поки не підтверджена документами. Відомий генеалог Вадим Модзалевський свого часу наводив цікаві архівні свідчення, що Самойлович був посланцем Брюховецького до Москви. Він їздив до дяка приказу Таємних справ Дементія Башмакова з «язиками» (полоненими) за що отримав пару соболів вартістю 5 карбованців.

​

У 1665 році Іван Самойлович очолював охочий кінний козацький полк, який виконував якісь завдання під Смоленськом. Після цієї операції повернувся до Гетьманщини, проте не у рідний Прилуцький полк, а перейшов до Чернігівського на посаду полкового старшини, був підвищений до осавула, а потім дослужився до посади судді. На цих урядах він іноді виконував функції наказного полковника.

​

Три роки Самойлович перебував під керівництвом полковника Демʼяна Ігнатовича. Очевидно відзначився вірною службою тому, коли Ігнатович став генеральним осавулом, полковницький пірнач він передав саме Самойловичу. У Чернігівському полку співпрацював з полковим обозним Савою Посудевським, суддею Марком Артемовичем, писарем Левоном Полуботком, разом з яким піднявся на боротьбу проти московських воєвод. Після загибелі гетьмана Івана Брюховецького і відступу військ Петра Дорошенка, з прибічниками наказного гетьмана Демʼяна Ігнатовича Самойлович отримав царське прощення. Через рік став генеральним суддею, а на його місце було висунуто Івана Яковича Лисенка.

​

Коли Демʼяна Ігнатовича (на прізвисько Многогрішний) було обрано повноцінним гетьманом, Іван Самойлович був обраний на посаду генерального судді, яку він обіймав протягом 1669−1672 рр.

​

На старшинській раді в Козацькій Діброві неподалік Конотопа, яка відбулася 17 (27) червня 1672 року Івана Самойловича було обрано гетьманом. Це сталося в результаті внутрішньої змови проти Ігнатовича. Там же він підписав черговий українсько-московський договір («Конотопські статті»), який в основному повторював попередні домовленості з московським царем Олексієм Михайловичем від 1669 року, відомі як «Глухівські статті». Протягом свого 15-літнього гетьманування Іван Самойлович здійснював політику, спрямовану на обʼєднання Правобережної та Лівобережної України. Після здійснення військових походів на Правобережжя 1674 року на козацькій раді під Переяславом він був обраний гетьманом «обох сторін Дніпра». Однак невдовзі в результаті вторгнення турецьких військ втратив контроль над Правобережною Гетьманщиною. Гетьман особисто брав активну участь у багатьох воєнних діях і проявив себе як здібний воєначальник у війні обʼєднаних сил Лівобережної Гетьманщини та Московії з Османською імперією (йдеться про відомі «чигиринські походи» 1677 та 1678 років). Водночас гетьман здійснював спеціальні акції з насильницького виселення мешканців Правобережжя на терени Лівобережної України (мова про так званий «великий згін»).

​

У 1681 році гетьман висловив незадоволення з приводу підписання між Московією та Османською імперією «Бахчисарайського миру», згідно з яким більшість правобережних українських земель переходила під владу османського султана Мегмеда IV, а також кримського хана Мурад-Ґерея. Він так само виступав проти укладення польсько-московського «Вічного миру» 1686 року, який узаконював розподіл України на дві частини під управлінням різних держав.

​

У 1686 році під потужним тиском з боку Московського царства Самойлович погодився на підпорядкування української православної церкви, що визнавала зверхність Константинопольського патріарха, самопроголошеному Московському патріарху. Це стало суттєвою проблемою на багато років і сприяло подальшій асиміляції тогочасних українців московитами.

​

Протягом усього часу свого правління Іван Самойлович був прихильником сильної гетьманської влади, яку намагався зробити спадковою. Авторитарний спосіб його правління, великі податки на утримання в Гетьманщині московських військових залог, які важким тягарем лягли на місцеве населення, викликали незадоволення серед козацтва. Старшинська верхівка почала писати московському цареві доноси на гетьмана, звинувачуючи його у зловживанні владою та таємних зносинах з Кримським ханством.

Після невдалого походу на Крим у 1687 році Самойлович був скинутий із гетьманства, звинувачений у провалі походу, заарештований і відправлений на заслання до фортеці Тобольськ у Сибіру, де й помер у 1690 році. Разом із батьком був заарештований і його син Яків, якого відправили до Москви, а потім до Сибіру.

​

Самойловича можна назвати визначним меценатом української культури, бо на його кошти по всій Україні було збудовано кілька храмів і монастирів. Здійснити це йому дозволяли статки від значних маєтностей по всій Гетьманщині. За свою діяльність на користь Густинського монастиря дістав право на прижиттєвий ктиторський портрет, який тривалий час перебував на стіні храму святої Трійці. Портрет був остаточно знищений за радянських часів.

​

Був одружений з Марією Іванівною Голуб. Мав нащадків, але їхня доля склалася нещасливо.

​

У 2002 у с. Ходорків Самойловичу було встановлено памʼятник роботи скульптора Ігоря Зарічного.

​

Література:

Чухліб Т. Особливості зовнішньої політики І. Самойловича та проблема міжнародного становища Українського гетьманату в 1672−1686 рр. // Ураїнський історичний журнал, 2005, №2; Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К., 2010; Алмазов А. Политический портрет украинского гетмана Ивана Самойловича в контексте русско-украинских отношений (1672−1687 гг.). М., 2012. Ковалевська О. Таємниці козацьких портретів. К., 2019.

 

‡