Полковник Іван Богун
(р.н. невід.–1664 рр.)

​

Іван Федорович Богун (р.н. невід. – 17.02.1664) – видатний військовий діяч Національно-визвольної революції 1648‒1676 років. Постать Івана Богуна є однією з найзагадковіших в українській історії середини XVII століття. Історики не можуть точно визначити дату та місце його народження. Для цього бракує необхідних джерел. Натомість, аналізуючи діяльність Богуна та факти пізнішої біографії, вчені припускають, що він міг народитися близько 1618‒1620 року.

 

Походження майбутнього героя Національно-визвольної революції також залишається предметом наукових дискусій. Одні дослідники називають його нащадком дрібного українського шляхтича Федора Богуна (звідси інше імʼя – Іван Федорович, Іван Федоренко) гербу «Ястршембець» (В. Лукомський, В. Модзалевський), інші – представником українського православного дрібношляхетського роду, що послуговувався власним гербом [С. Шаменков]. Чи мав Богун освіту? Невідомо. Однак Т. Таїрова-Яковлєва стверджує, що гарний почерк героя свідчив про протилежне.

 

Початок карʼєри Богуна відноситься до 1640-х років, коли він був так званим загоничем на Сіверському Донці та Дону. Ймовірність того, що Іван Богун брав участь у початковому етапі повстання Богдана Хмельницького є досить малою. Принаймні, про це нема жодних свідчень. Імʼя Богуна зʼявляється лише у 1649 році в контексті дипломатичних місій до Польщі. У той час він виступав серед старшин Чигиринського полку. Влітку 1649 року був важко поранений і не брав участі у Зборівській битві. У подальшому Богун виступав як полковник кальницький (вінницький), подільський та паволоцький.

 

Одним із детально описаних епізодів біографії Богуна є оборона Вінниці 1651 року. Вважається, що саме у цей час полководницький талант цього козацького ватажка розкрився доволі яскраво. Зокрема, відомо як Богун хитро заманив польську кінноту на притрушені соломою ополонки Південного Бугу, де згодом чимало польських вершників потонуло. Крім того полководець вдало використав переодягання своїх козаків на татар, що забезпечило йому перемогу. Оцінюючи військовий талант Богуна, навіть поляки називали його «зухвалим», «хитрим і вправним полководцем», «справжнім лицарем». Водночас саме після перемоги під Вінницею між Іваном Богуном і Богданом Хмельницьким почали виникати певні непорозуміння. Богун деякий час навіть перебував в опозиції до гетьмана.

 

Найбільш відомою широкому загалу є роль Богуна у битві під Берестечком, де після захоплення Богдана Хмельницького, Івана Виговського та кількох інших козаків в заручники кримськими татарами, його було обрано наказним гетьманом. Організувавши оборону козацького табору, вихід козаків з оточення, порятунок значної кількості війська, Іван Богун невдовзі вже активно вів дії під Білою Церквою. Коли чернь не хотіла приймати умови Білоцерківського договору 1651 року і готова була розправитися з польськими послами, Богун разом із Хмельницьким захистили послів.

 

Упродовж 1651‒1653 років Богун виявив неабиякі здібності як військовий стратег і тактик у боях з польською шляхтою під Монастирищем, Жванцем, брав участь у поході на Молдовське князівство. Після смерті Тимоша Хмельницького під Сучавою, саме йому, як наказному гетьману, випало повертати козаків додому. Т. Таїрова-Яковлєва вважає, що за супровід труни Тимоша до Чигирина Хмельницький нагородив Богуна почесною місією – зустрічати московських послів на чолі з Василем Бутурліним, котрі їхали до Переяслава на переговори. Відтак, на її думку він мав бути серед тих, хто присягнув на вірність цареві Олексієві Михайловичу. Українські історики, зокрема О. Гуржій, вважають, що Богун не робив цього, оскільки на момент Переяславської ради та присяги він перебував на Поділлі і не міг брати участі у тогочасних подіях. Натомість послів зустрічав Іван Федорович, з яким російська дослідниця ототожнює Богуна. Українські вчені вважають, що Іван Богун ще задовго до Переяславської ради 1654 року виступав проти союзу з Московією, застерігав щодо можливих негативних наслідків такого акту. Відтак, присяги на вірність цареві не міг складати. Пізніше Богун дорікав Юрію Хмельницькому щодо підписання ним Переяславських статей 1959 року, які суттєво відрізнялись від Березневих статей 1654 року, до ухвалення яких долучився його батько.

 

Після смерті Богдана Хмельницького Іван Богун підтримав Івана Виговського у боротьбі за вихід Гетьманщини з-під протекторату Московії. Проте незабаром опинився серед тих, хто підняв повстання проти Виговського. У 1662 році Богун був захоплений поляками та увʼязнений до Мальборка (Польща). У 1663 році, готуючись до походу на Лівобережну Україну польський король Ян ІІ Казимир наказав звільнити Богуна і навіть доручив йому очолити військо реєстрових козаків. Будучи вже на лівому березі, поляки звинуватили Богуна у тому, що він мав стосунки з московитами та лівобережним гетьманом Іваном Брюховецьким, і ймовірно, передавав йому відомості щодо просування польської армії. За це під час наради у короля в лютому 1664 року Богуна було заарештовано.

 

Обставини смерті Івана Богуна залишаються невизначеними. Одні дослідники стверджують, що 17 лютого 1664 року поляки його розстріляли і поховали біля села Комань неподалік від Новгород-Сіверського, інші – вважають, що під час арешту він захищався і загинув у бою. Відомо, що Іван Богун мав дружину і сина. У пізніших часах нащадки цього ватажка проживали у Новгород-Сіверському.

 

Іван Богун є визнаним героєм українських історичних дум. В українській традиції його завжди зображали вродливим і молодим борцем за українську незалежність.

​

 

Література:

1.      Гуржій О. Іван Богун: деякі міфи та реальність // Український історичний журнал, 1998, №1.

2.    Петровський М. Іван Богун. Саратов, 1942.

3.    Таїрова-Яковлева Т. Іван Богун-Федорович // Гетьмани України. Історії про славу, трагедії та мужність, 2015.

4.    Яковлева Т. Іван Богун-Федорович // Київська старовина, 1992, №5.

‡